Понеділок, 23.10.2017, 21:39
Вітаю Вас, Гість

Для деяких батьків болючими є питання, пов'язані з особливою поведінкою їхньої дитини, вродженою нервовістю. Це для них справжнє випробування. Проблема невротичних відхилень у поведінці та труднощів у навчанні дошкільників в останні десятиліття займає одне із центральних місць у психолого-педагогічній науці. Адже надмірно рухливий малюк може вивести з терпіння найспокійніших і звичних до всього батьків. У майбутньому така поведінка позначається на стосунках дитини з батьками, на здатності успішно навчатися у школі, перебувати в колективі ровесників, зрештою, вплине на повноцінний психологічний, соціальний та інтелектуальний розвиток.

Дитина найбільше потребує вашої любові саме

тоді, коли найменше її заслуговує.

Ерма Бомбек

Майже всі діти люблять багато ру­хатися, непосидючі, нетерплячі й часто неуважні. Утім, щонайменше у 3 % дітей, особливо шкільного віку, ці характери­стики виражені надмірно і невідповідно віку, а тому призводять до значних поведінкових проблем. Батьки нерідко звер­таються до лікарів із приводу підвищеної рухової активності дитини, яка важко піддається контролю і корекції. У медицині по­дібні стани позначаються як гіперактивність або розгальмованість. Історично вони мають багато назв і синонімів — мінімальна мозкова дисфункція, синдром психомоторної розгальмованості, гіперкінетичний розлад тощо.

Цьому питанню присвячено багато спеці­альних досліджень як вітчизняних, так і за­рубіжних учених. Що це таке і чому виникає? Гіперактивність вважається нормальним фі­зіологічним явищем, чи це одна з ознак хво­роби?

Слово гіперактивність походить від грецького Ьурег— багато і латинського асііуиз —діяльний. Отже, гіперактивність у до­слівному перекладі означає «підвищена ді­яльність». У медичному розумінні гіперактив­ність у дітей — підвищений рівень рухової ак­тивності у школі та вдома. Це може бути як при­родним проявом фізіологічних потреб дитини (особливо молодшого віку) до руху, виникати під впливом конфліктних психотравмуючих си­туацій і недоліків виховання, так і проявитися з першого року або навіть із перших місяців життя.

Установлено, що при гіперактивності ди­тини перебіг вагітності в матері часто був ускладненим: виражені токсикози вагітності, соматичні захворювання, недотримання ре­жиму праці й відпочинку тощо.

Відомо, що піклуватися про здоров'я ди­тини слід ще до її народження. Адже життя людини починається не з народження, аз перших днів вагітності. І нині у деяких кра­їнах Сходу вік обчислюють із моменту зачаття. Наукою доведено, що певні захворювання дітей можуть виникати ще в допологовий пе­ріод, під час розвитку в утробі матері. Непра­вильний спосіб життя, неповноцінне харчу­вання матері, нестача вітамінів і амінокислот порушують розвиток майбутньої дитини. Ва­гітній жінці, як ніколи, слід бути обережною в застосуванні різних лікарських препаратів, особливо таких, як психотропні засоби, сно­дійне, гормони. Також доведено, що у виникненні дитячої гіперактивності важливу роль відіграють спад­кові чинники. При детальному розпитуванні дідусів і бабусь нерідко вдається з'ясувати, що батьки їх онуків також у дитинстві були гіперактивними або мали подібні неврологічні порушення.

Рух є одним із проявів життєдіяльності ор­ганізму, що забезпечує його зв'язок із зов­нішнім середовищем. Як відомо, з віком рухова активність людини піддається фізіо­логічним змінам. Вона особливо розвинена у дітей перших 3—4 років життя і значно спо­вільнюється в літньому і похилому віці. Усе це має конкретне фізіологічне пояснення. У дітей молодшого віку процеси гальмування виражені слабо. Унаслідок цього малята не мо­жуть тривалий час зосередити свою увагу на одному предметі або одній грі. Прагнення пізнати все, що оточує, багато в чому ще не­відоме, спонукає дітей часто змінювати рід занять. Вони постійно в русі, їм хочеться все побачити, до всього доторкнутися, навіть зла­мати, щоб заглянути всередину. Через малу рухливість основних нервових процесів (збу­дження і гальмування) дитині 2—5 років важко зупинити свою діяльність. Якщо ж до­рослі, втручаючись, несподівано переривають її заняття та ще й кричать або карають, у ди­тини часто виникає реакція протесту у ви­гляді плачу, крику, відмови виконати вимоги батьків. Це фізичне, нормальне явище. Тому не слід намагатися обмежити природну рух­ливість дитини. Якщо вам заважає крик ди­тини або шум, що створюється під час гри, на­магайтеся відволікти її чим-небудь іншим, ці­кавішим, але не вимагайте негайно припинити заняття чи гру.

Батьків у деяких випадках хвилює рухова активність дитини. Вони бачать інших дітей такого ж віку, які можуть бути спокійнішими і менш рухливими. Тоді з цими побоюван­нями мати повинна звернутися до лікаря (дитячого невролога, психіатра), який її заспокоїть і щось порадить. Тільки лікар може розсіяти ваші сумніви, зробити правильний висновок про стан здоров'я дитини і, якщо потрібно, призначити лікування. Не слід за­йматися самолікуванням без рекомендації лікаря!

Варто зауважити, що гіперактивність у дітей виникає внаслідок різних зовнішніх дій. У подібних випадках батьки відзна­чають, що раніше спокійна дитина раптом стає надмірно рухливою, неспокійною, плак­сивою. Це особливо часто трапляється під час першої фізіологічної кризи у віці від 2 до 4 років. Причиною гіперактивності можуть бути різні захворювання, зокрема нервової системи, але найчастіше — це недоліки ви­ховання.

Останні можна підрозділити на три групи:

занадто суворий (такий, що пригнічує) стиль виховання;

 гіперопіка;

 відсутність єдиних вимог, що дотриму­ються всі члени сім'ї'.

Одна з причин гіперактивності — вихо­вання, коли дітям дозволяється робити все, і вони не знають спочатку ніяких заборон. Така дитина є кумиром у сімгї. Але на певному етапі батьки переконуються в тому, що виховання було неправильним, і вирішують змінити ставлення до дитини: висунути певні вимоги й обмеження, зламати старі звички, укорінені роками.

Виховати дитину нормально і правильно набагато легше, ніж перевиховати. Перевихо­вання вимагає більшого терпіння, сил і знань, і не всім батькам це під силу. Нерідко під час перевиховання дитини, особливо якщо воно здійснюється не зовсім правильно, у дітей мо­жуть виникати різні невротичні реакції, зок­рема гіперактивність, негативізм, агресивна поведінка.У більшості подібних випадків не по­трібне спеціальне лікування, досить правильно побудувати свої взаємини з дитиною, бути по­стійним у вимогах.

На жаль, трапляються так звані соціально запущені сімгі стосовно дитини, коли нею взагалі займаються мало, часто без причини карають, висувають непосильні вимоги. Якщо при цьому діти є свідками сварок між батьками,

та до того ж один із них або обоє страждають від алкоголізму, то причин для гіперактивності й інших невротичних розладів більше ніж до­статньо.

Утім, дітям із гіперактивним розладом можна допомогти. Надання допомоги завжди має носити комплексний характер і поєдну­вати різноманітні підходи. Сучасні методи психологічної допомоги та медикаментозної терапії, грамотно застосовані у тісній спів­праці з батьками й педагогами, можуть сут­тєво зменшити поведінкові проблеми дитини, допомогти їй повноцінно розвиватися і реалі­зувати себе.

Як батькам, так і педагогам потрібно пам'я­тати про те, що застосування сучасних методів допомагає дітям із гіперактивним розладом до­сягти суттєвих результатів, поступово подолати труднощі в навчанні, поведінці та спілкуванні. Необхідними умовами для цього є своєчас­ність, послідовність і довготривалістьу наданні допомоги, але найголовніше полягає втому, що дорослим ніколи не слід утрачати надію на успіхи дитини.

Найпершим і найважливішим кроком у до­помозі дитині є вчасна діагностика гіперак­тивності, а також обізнаність батьків щодо причин і проявів цього розладу та ефективних способів допомоги. Більшість поведінкових проблем дитини обумовлені не її злою волею чи неадекватним вихованням із боку батьків, а біологічними особливостями мозку дитини. Тільки добре знаючи особливості своєї дитини, батьки можуть допомогти їй подолати пове­дінкові проблеми, повноцінно розвиватися, вчитися, інтегруватися в колектив ровесників. Своєчасна діагностика гіперактивності вже у ранньому віці дає дитині шанс успішного старту вжитті.

ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

Інструкція. Спробуйте оцінити поведінку своєї дитини за нижченаведеною анкетою, відзначте наявність у вашої дитини основних симптомів гіперактивного розладу.

Моя дитина часто:

- безперервно рухається, не може довго сидіти на одному місці;

- багато говорить, перебиває інших, недо­речно втручається в розмову інших;

не може витерпіти, коли треба чогось чекати (наприклад, своєї черги у грі чи у крам­ниці);

має проблеми з утриманням уваги на завданні, легко відволікається на сторонні по­дразники;

не чує, не звертає уваги, коли до неї го­ворять;

 не зосереджується на деталях, через не­уважність робить помилки у класних, домашніх завданнях;

діє «імпульсивно», не подумавши про на­слідки чи правила;

не має страху, часто діє надто ризико­вано;

створює проблеми своєю поведінкою в сім'ї, у садочку, школі, у стосунках із ровес­никами.

Якщо ви позитивно відповіли на більшість із цих запитань, то ймовірно, що у вашої ди­тини гіперактивний розлад. Проте остаточний діагноз може встановити лише команда компе­тентних фахівців, які всебічно обстежать вашу дитину, зможуть відрізнити гіперактивність від інших причин, що призводять до схожих по­рушень поведінки, виявляють можливу при­сутність інших проблем. Лише тоді, надавши вам повну інформацію обстеження, разом із вами фахівці спланують і реалізують необхідну програму допомоги.

Особливо варто відзначити важливість спів­праці між батьками та вчителями дитини. Від конструктивності цієї співпраці залежить успіх у навчанні та соціальний розвиток маляти. По­зитивна роль учителя може бути надзвичайно вагомою ужитті дитини і визначальною в її долі.

Але, шановні батьки, пам'ятайте: шкільне на­вчання гіперактивної дитини має починатися не раніше 7 років. У б-річному віці дитина пси­хологічно та фізично не готова до навчальної ситуації, коли діти повинні сидіти за партами, відповідати, суворо дотримуватися вимог шкільного життя. Усе це вимагає значної кон­центрації уваги. Навіть за умови високого рівня інтелектуального розвитку такий режим гіперактивній дитині, як правило, не під силу.

 

 

         ПОРАДИ БАТЬКАМ

   1.У своїх стосунках із дитиною дотримуйтеся «позитивної моделі». Хваліть її коли вона цього заслужила, підкреслюйте успіхи. Це зміцнює впевненість дитини у власних силах, підвищує її самооцінку.

   2.Уникайте повторень слів «ні» й «не можна»

   3. Розмовляйте з дитиною завжди стримано, спокійно, м'яко.

   4.Давайте дитині лише одне завдання на певний проміжок часу, щоб вона змогла його завершити.    Розділяйте роботу на короткі, але часті періоди.

   5. Давайте короткі, чіткі й конкретні інструкції. Щоб підкріпити усні інструкції, використовуйте зорову стимуляцію.

   6. Заохочуйте дитину за виконання нею будь-яких видів діяльності, що вимагають концентрації уваги.

   7.Використовуйте гнучку систему заохочень і покарань.

   8.Дотримуйтеся вдома чіткого розпорядку дня.

   9.Давайте завдання на початку дня, а не ввечері.

   10.Намагайтеся у вечірній час обмежити фізичну активність.

   11.Уникайте, за можливістю, скупчення людей.

   12.Під час ігор обмежуйте дитину одним партнером.

   13.Оберігайте дитину від утоми, оскільки вона призводить до зниження само­контролю і наростання гіперактивності.

   14. Дайте дитині можливість витрачати надлишкову енергію. Корисні щоденна фізична активність на свіжому повітрі, тривалі прогулянки, біг, спортивні заняття, ігри.

 

Шановні батьки, пам'ятайте: ваша дитина — дар, який потрібно розвивати і формувати. Саме від Вас залежить те, яким стане цей подарунок долі.

 

 

 

 

 

 

 

 

Пам’ятка для батьків

 Режим харчування дитини вдома

Раціональний режим харчування сприяє зміцненню імунітету дитячого організму, нормальному росту та розвитку дитини. Такий режим харчування передбачає суворе дотримання часу прийомів їжі. Меню домашнього харчування має бути збалансованим та містити достатню кількістю білків, жирів, вуглеводів, мінеральних речовин, вітамінів, що сповна забезпечують енергетичні витрати дитячого організму.

Привчайте дитину:

- перед прийомом їжі обов’язково мити руки з милом, витирати їх індивідуальним рушником, самостійно сідати на стілець та підсовувати його до столу;

- під час прийому їжі охайно вживати тверду їжу; відламувати хліб маленькими шматочками, заїдати його рідкою їжею (суп, борщ тощо); самостійно їсти ложкою з тарілки, пити з чашки; не обливатись;

- після прийому їжі користуватися серветкою, вставати зі стільця.

 

Якщо дитина харчується у дитячому садку, відкоригуйте режим харчування вдома, урахувавши поживну цінність їжі, що подається у дошкільному закладі, та часи прийому їжі.

Формуйте у дитини культурно-гігієнічні навички під час вживання їжі. Навчайте малюка підтримувати чистоту навколо себе, бути охайним. 

Обговорюйте з дитиною правила розпорядку, пояснюйте їй, що і як треба робити. При цьому важливо виховувати у дитини культуру поведінки, розвивати мовлення, вміння орієнтуватися у навколишньому світі:

- привчати розуміти призначення й основні якості предметів побуту, називати їх (тарілка велика, маленька, глибока, мілка тощо), вчити розуміти і називати дії з предметами (з чашки п’ють, ложкою їдять тощо);

- виховувати слухняність, пошану до дорослих;

- заохочувати висловлювати прохання;

- навчати словам ввічливості.

 

Подбайте про те, щоб посуд, з якого їсть дитина, завжди був чисто вимитим, їжа свіжою, щойно приготованою. Свіжі овочі та фрукти перед вживанням обдавайте окропом для знищення патогенних мікроорганізмів.